Віроломний напад фашистської Німеччини на Радянську країну порушив творчу працю колективу. Театр став перед суворими випробуваннями: багатьох працівників, зокрема акторів Ф. Сластіна, В. Попова, П. Карабінцева, І. Даниленка, призвано до лав Червоної Армії, тягар повсякденних турбот ліг на плечі тих, що лишилися. Треба було негайно перебудовуватись, переглядати репертуар, вводити у вистави нових виконавців. Та ніхто з акторів не занепадав духом. З перших днів війни весь колектив активно включився в роботу — обслуговував бійців фронтових частин, поранених, що перебували в госпіталях. У вересні 1941 року театр евакуюється до Казахської РСР. Село Федорівка Теректинського району. Західний Казахстан. Сюди колектив прибув наприкінці вересня 1941 року. З цього часу невелике село далекого приуральського краю стає для артистів з України рідним і близьким. Тут вони готують свій репертуар, показують його місцевому населенню, звідси виїжджають у віддалені міста й села, обслуговуючи трудящих трьох районів— Теректинського, Приуральського й Буркінського. Перші місяці роботи колективу були пов'язані з неабиякими труднощами. Нові, незвичні умови праці, сувора, холодна зима, приміщення, мало пристосоване для театральних вистав, ціла низка непередбачених господарських і організаційних клопотів — все це вимагало посиленої уваги, забирало багато часу й сил. Та найскрутніше все ж було не це. У вирі воєнних подій колектив не зміг вивезти з Охтирки театральне майно— декорації, костюми, взуття, реквізит. Отож, не було основного, без чого годі було й думати про нормальну творчу працю. З скрутного становища допомогли вийти партійні і радянські органи братнього Казахстану. На прохання театру Уральський комітет у справах мистецтв виділив із своїх фондів належну кількість костюмів (зокрема народних українських), взуття, перук, матеріалів для декорацій, допоміг у перевезенні їх на базу. Так завдяки безкорисливій допомозі друзів колектив зміг, не зволікаючи, розпочати роботу, налагодити нормальний творчий процес. Насамперед артисти взялися за підготовку репертуару. Життя вимагало оперативного відгуку на події, бойового, пристрасного слова, яке мобілізувало б трудящих на патріотичні подвиги, на самовіддану працю в ім'я перемоги. І колектив з потроєною енергією береться за справу: готує концертні програми, літературно-музичні композиції, з якими виступає перед населенням, солдатами з військових ешелонів, пораненими, що переїздять у тилові госпіталі в санітарних поїздах. Про зміст і спрямування цих виступів свідчать назви концертних програм, підготовлених у ті пам'ятні часи — «У бій», «Ні кроку назад!», «Червона Армія наступає» тощо. Водночас театр здійснює велику роботу по відновленню репертуару, готує нові вистави. Поряд з прем'єрами п'єс сучасної драматургії («Розлом» Б. Лавреньова) колектив багато уваги приділяє українській та російській класиці. В 1941—1943 роках поновлено і поставлено заново такі вистави, як «Назар Стодоля» Т. Шевченка, «Маруся Богуславка» М. Старицького, «Дай серцю волю, заведе в неволю» М. Кропивницького,