і умовність, суворе життя і вигадка. Звідси — складність сценічного прочитання, звідси — нові, підвищені вимоги до постановочної групи, до всіх виконавців, зайнятих у виставі. І все-таки колектив здолав і цей рубіж. На постановку п'єси був запрошений досвідчений режисер заслужений артист УРСР М. Терєщенко, художнє оформлення виготовив В. Кулик. В музиці до вистави композитор Б. Яновський використав народні мелодії з Волині, записані Лесею Українкою. Все це давало підстави сподіватись, що й цього разу робота колективу увінчається успіхом. Вже на прем'єрі численні глядачі пересвідчилися у високих якостях вистави. Вона приваблювала не лише незрівнянною красою поетичного слова, а й чітким малюнком сценічного вирішення, образним багатством режисерської партитури. Геніальне творіння Лесі Українки було прочитане як своєрідний філософський двобій між природним покликанням людини і сірими буднями життя, між її пориванням до щастя, краси, поезії буття і жорстокими умовами дійсності, які нівечать людину, роблять з неї жертву, раба своїх пристрастей, а відтак приводять її до моральної загибелі. Ця глибока ідея доносилася до глядачів всіма сценічними засобами і насамперед майстерною, емоційно наснаженою грою артистів. Новими гранями свого обдаровання порадувала присутніх Т. Зінякова в ролі Мавки, яка створила образ великої привабливості й краси. Глибину драматичних переживань показав Я. Майтюренко в ролі Лукаша. Побутовою достовірністю, соковитістю народних характерів наділили своїх героїв артисти Ф. Матковський (Дядько Лев), В. Хмельницька (Килина), Г. Слуцька (Мати Лукашева). Індивідуально окресленими, виразними вийшли у виставі й казкові персонажі, які привертали до себе увагу не тільки своєю незвичайністю, а й особливостями характерів, пластичним вираженням їх. Такими непересічними якостями спектакль здобув прихильну оцінку місцевих глядачів. А коли колектив у повному складі вирушив до Києва, щоб взяти участь у Другій республіканській олімпіаді робітничо-колгоспних театрів, і показав виставу принциповому і вимогливому жюрі — попередня оцінка глядачів дістала ще одне підтвердження. «Лісова пісня» посіла друге місце, була відзначена дипломом, а постановницька група та виконавці провідних ролей — грамотами. Вистави «Платон Кречет», «Останні», «Лісова пісня» ввійшли до «золотого фонду» театру, стали своєрідним показником його творчих можливостей. Маючи в своєму доробку спектаклі такого рівня, колектив міг сміливо братися за драматургію підвищеної складності, різноманітних жанрово-стильових особливостей. Так театр опановував щаблі сценічної майстерності, важливі рубежі на шляху свого творчого розвитку. Звичайно, не все давалося колективу легко — кожний його крок уперед оплачувався ціною великих зусиль, наполегливої праці й навчання. Та артисти не розгублювалися перед труднощами, успішно долали перешкоди на своєму шляху. В цьому відчутну допомогу подавали колективу артисти Харківського театру ім. Т. Г. Шевченка. Здійснюючи шефство