Я. Майтюренко, Олександра — О. Божедан і Ф. Сластін, Любов — Д. Островська, Якорева — В. Попов, Няню — Г. Слуцька, Соколову — В. Хмельницька. Спектакль оформив В. Кулик, музику написала завідуюча музичною частиною О. Резникова. Багато сил і праці вклав колектив у підготовку горьківської вистави. Перед виконавцями стояло завдання — опанувати новий для себе жанр, складну поетику горьківської драматургії з її глибинним соціально-психологічним і філософським підтекстом, неоднозначністю характерів, могутнім викривальним і стверджувальним пафосом. Тож кожний з них не шкодував зусиль, щоб піднятися на рівень цих вимог, втілити ідеї великого пролетарського письменника в яскраві образи і сценічні ситуації. Вистава вийшла по-справжньому глибока й цікава, багата на акторські відкриття. Тема розкладу, морального звиродніння сім'ї Коломійцевих, її приреченості звучала владно, психологічно зумовлено. Вона реалізовувалась продуманою, переконливою грою як самого Фоменка •— Коломійцева, так і решти виконавців — членів його численної родини. І водночас у спектаклі звучала й інша тема — народження революційної сили, покликаної змести з лиця землі всю цю нечисть, трухляву опору прогнилого наскрізь режиму. Відчути цю силу давала можливість виконавиця ролі Соколової артистка В. Хмельницька. Прем'єра пройшла в атмосфері творчого піднесення колективу, щирого захоплення глядачів. Всі відчували, що нова вистава не рядова робота театру, а новий, якісно вищий етап його діяльності, своєрідний екзамен на зрілість колективу митців. Дальша доля спектаклю підтвердила позитивну оцінку місцевих шанувальників театру. Виставою «Останні» колектив взяв участь у другій обласній олімпіаді робітничо-колгоспних театрів, де посів перше місце і був відзначений грошовою премією та перехідним Червоним прапором обласної Ради профспілок. Успіх супроводжував спектакль і на Першій республіканській олімпіаді робітничо-колгоспних театрів, що відбулася в Києві напередодні XX роковин Великого Жовтня *. За підсумками олімпіади вистава «Останні» посіла перше місце, а постановника, художника, композитора, виконавців головних ролей відзначено грамотами і дипломами. Мистецька преса, яка висвітлювала хід олімпіади, підкреслювала, що здібному й енергійному колективу вдалося знайти художньо переконливе вирішення вистави, допомогти глядачам збагнути соціальну й філософську суть п'єси Горького. Розгін, взятий виставами «Платон Кречет» та «Останні», театр вирішив закріпити постановкою «Лісової пісні» Лесі Українки (1939). Це було також не легке завдання. Всі розуміли, що сценічне втілення перлини української класичної драматургії вимагає не просто професійного вміння й ретельності. Адже «Лісова пісня» — це не звичайна п'єса знайомого і вже більш-менш опанованого жанру; це насамперед геніальний твір, в якому злилися воєдино прекрасна драматургія і висока поезія, реальність