режисер Харківського театру ім. Т. Г. Шевченка, художнє оформлення виготовив В. Кулик. Головні ролі виконували актори К. Галайда — Платон, Ф. Матковський — Берест, Т. Зінякова — Ліда, В. Бистровський — Бублик, В. Попов— Аркадій, А. Коляда —Марія Тарасівна. Спільними зусиллями було створено виставу, яка значно переважала своїми якостями попередні спектаклі. В ній, поряд з вдумливою роботою режисера, художника, приваблювала зіграність акторського ансамблю, зріла майстерність виконавців провідних ролей. Вистава була вирішена в жанрі психологічної драми, забарвленої сильним лірико-комедійним струменем. В центрі сценічних подій стояв головний герой спектаклю Платон Кречет, молодий радянський інтелігент, людина нової, соціалістичної формації. І хоч його образ проявлявся переважно в драматичних ситуаціях, вистава не справляла враження похмурої, перенасиченої драматичними моментами. Навпаки, вона була перейнята світлою, життєрадісною атмосферою, тональність її була бадьора, енергійна. Драматичні події розв'язувалися у спектаклі не спрощено, не поверхово, а з глибоким проникненням у характери персонажів, у психологічні мотиви їх поведінки. Від цього образи ставали об'ємні, повнокровні, приваблювали глядачів своїм внутрішнім багатством, життєвою правдоподібністю. «...Важко сказати,— згадує колишня артистка театру учасниця вистави Г. Голець,— хто з виконавців був кращий, а хто гірший. Може, вперше за всі роки існування театру на сцені панував ансамбль, коли всі учасники грають добре, вносять свою частку у загальну справу, в загальне звучання вистави. Звичайно, найбільший успіх випав на долю виконавців головних ролей... Але й інші артисти грали добре, не порушуючи ансамблю й не знижуючи досить високого рівня спектаклю. Загалом же, вистава вийшла компактна, цілісна, пронизана єдиним настроєм, єдиним почуттям — ствердженням краси й душевного благородства радянської людини» *. Постановка «Платона Кречета» стала радісною подією в культурному житті трудящих району. Вистава мала незмінний успіх у глядачів, завжди проходила при переповнених залах. З нею колектив виступав не тільки перед трудящими Охтирки, а й на гастролях в інших районах області. І скрізь спектакль гаряче сприймався глядачами, здобував позитивну оцінку громадськості. З нього почалася дружба театру з драматургом Олександром Корнійчуком, яка не переривалася впродовж багатьох років і десятиліть. Наступний етап у розвитку театру пов'язаний з постановкою п'єси Максима Горького «Останні» (1937). Сценічним втіленням цього класичного твору радянської драматургії колектив збагатив свій репертуар, засвідчив своє прагнення виходити на ширші рубежі творчої діяльності. Над виставою працювала група талановитих акторів, очолених режисером Ю. Шнейдерманом. Ролі були розподілені з максимальним урахуванням індивідуальностей виконавців. Коломійцева грав П. Фоменко, Якова — Ф. Матковський, Софію — А. Коляда, Петра —