творчий метод радянської літератури — метод соціалістичного реалізму. Цим було створено сприятливі умови для дальшого розквіту літератури й мистецтва, для плодотворного їх розвитку й піднесення. З рук партії літератори й- митці одержали вірний компас, надійну зброю в боротьбі за літературу й мистецтво, основані на принципах соціалістичного реалізму, комуністичної партійності й народності. Заходи партії благотворно вплинули на діяльність молодого театрального колективу, послужили могутнім стимулом для його творчого зростання. З потроєною енергією береться колектив за перебудову всіх ділянок своєї роботи, за організаційно-художнє зміцнення театру. Наслідки стали відчутні з перших же кроків. В попередні роки театр працював переважно над підготовкою концертних програм, невеликих, одноактних вистав, а з багатоактних п'єс ставив здебільшого українську класику і мало творів сучасної драматургії. Тепер же репертуар якісно міняється, курс театру наближається до життя, до насущних вимог соціалістичного будівництва, потреб робітничо-колгоспного глядача. На репертуарній афіші дедалі частіше з'являються п'єси сучасних авторів, твори, в яких порушуються актуальні проблеми сьогодення, дістають відображення героїчні діла і звершення народу, соціалістичні перетворення, що відбуваються в країні. Театр здійснює постановки таких видатних творів радянської драматургії, як «Дівчата нашої країни» І. Микитенка (1933), «Платон Кречет» О. Корнійчука (1935), «Дума про Британку» Ю. Яновського (1937), а також п'єс «Чужа дитина» В. Шкваркіна (1934), «Чудесний сплав» В. Кіршона (1935), «Шестеро любимих» О. Арбузова (1937) та інших. Звичайно, не всі ці вистави досягали високого рівня, могли задовольнити зрослі запити глядачів. Деяким із них бракувало художньої цілісності, яскравих сценічних вирішень, деякі були просто недосконалі. В акторській грі подеколи траплялися прояви «любительщини», театральні штампи — одне слово, давався взнаки недостатній професійний рівень, брак сценічної культури окремих виконавців. І все ж глядацька аудиторія оцінила зусилля театру, підтримала його в репертуарних пошуках. Вона бачила, що молодий колектив щиро прагне наблизитися до трудящих мас, задовольняти їхні запити, своєю творчістю відповідати на життєво важливі питання їхнього буття. Помітно стала удосконалюватись і сценічна культура колективу. Прихід у театр митців-професіоналів, талановитої театральної молоді, фахове навчання викликали пожвавлення всієї роботи, поставили її на професійні основи. Внаслідок цього зростає сценічна майстерність акторів і режисури, підвищується ідейно-художній рівень вистав, їх суспільна і естетична вартість. Важливу сторінку біографії театру колектив відкрив постановкою п'єси О. Корнійчука «Платон Кречет» (1935). Цей видатний твір української радянської драматургії привернув увагу митців значущістю своєї проблематики, високими художніми якостями, яскраво виписаними образами героїв — людей нового складу, духовно багатих і цілісних натур. «Платона Кречета» поставив М. Новиков,