В умовах воєнного часу, звичайно, годі було думати про якусь чітку лінію в доборі й плануванні репертуару — для цього просто не вистачало п'єс. І все ж театр здійснює кілька постановок, які певною мірою задовольняють потреби трудящих міста та бійців Червоної Армії. Це, зокрема, «Куди вітер віє» та «На перші гулі» С. Васильченка, «Ведмідь» А. Чехова, «Комедія про чоловіка, що редагував «Хлібороба» за М. Твеном, а також «Пошилися в дурні» М. Кропивницького, «За двома зайцями» М. Старицького, «У Гайхан-бея» В. Самійленка. У «Драматичному театрі», художнім керівником якого став М. Крушельницький, виступали, крім нього самого, Т. Демчук, С. Зубрицький, Г. Бабіївна, Я. Бортник та деякі інші актори «Тернопільських театральних вечорів», «Нового Львівського театру» та театру ім. І. Франка. Енергія і самовіддана праця колективу забезпечували йому успіх у найширших верств глядачів, особливо бійців Червоної Армії, приносили артистам задоволення від виконання свого мистецького і громадського обов'язку. «Драматичний театр» проіснував недовго— з липня по вересень 1920 року. Театральний колектив не встиг як слід розгорнути своєї діяльності — на перешкоді став наступ білополяків, і театр припинив своє існування. А в 1921 році територія Галичини ввійшла до складу буржуазної польської держави. З цього часу театральне життя в Тернополі завмирає на довгі роки. Край підневільному становищу Західної України покладено у вересні 1939 року. Звершився історичний акт возз'єднання українських земель в єдиній Радянській державі. Трудящі західних