акторської гри, яка мусила бути щирою й органічною, вільною від будь-якого комікування, імітації почуттів. Це були ті засади, які визначали ідейно-художню платформу «Тернопільських театральних вечорів», зумовили їх серед глядачів. Спираючись на них колектив міг би успішно продовжувати свою роботу, та сталося непередбачене. У березні 1916 року на запрошення Миколи Садовського до Києва виїздить Лесь Курбас, а разом із ним і Філомена та Фавст Лопатинські. Втрата для театру була відчутна. І все ж колектив не припиняє активної діяльності. Як і до цього, театр, що його тепер очолює Микола Бенцаль, регулярно виступає перед глядачами, готує нові вистави й концерти, підтримує рівень, започаткований своїм фундатором і натхненником. І лише тоді, коли російські війська залишають Тернопіль, колектив згортає роботу. У другій половині 1917 року «Тернопільські театральні вечори» припиняють своє існування. Так скінчилася діяльність артистичного товариства, що ввійшло в історію під назвою «Тернопільські театральні вечори». Майже два роки проіснував талановитий мистецький колектив, приносячи глядачам високу естетичну насолоду, виховуючи в них любов до мистецтва, до правдивого, реалістичного відображення життя на сцені. Після самоліквідації театру мистецьке життя в Тернополі на якийсь час завмирає. Воно відроджується знову, коли в 1918 році Микола Бенцаль організовує нове товариство, яке прибирає назву «Український театр». По суті «Український театр» був продовжувачем