сльозу в очах глядачів. Т. Бенцалєва в ролі Терпилихи дуже нагадувала незабутню А. Осиповичеву. Миколу грав молодий артист Т. Ковальський. Прем'єра мала цілковитий успіх, рясні оплески переходили в овації» *. Так почалася біографія «Тернопільських театральних вечорів». Окрилені першим успіхом, артисти енергійно беруться за розбудову початої справи. Незабаром на театральних афішах з'являються нові імена драматургів, нові назви п'єс української та російської класики. Поряд з соціальними драмами й комедіями І. Карпенка-Карого — «Безталанна», «Суєта», «Мартин Боруля», М. Кропивницького — «Дай серцю волю, заведе в неволю», «Пошились у дурні», Панаса Мирного — «Лимерівна», Т. Шевченка — «Назар Стодоля», І. Франка — «Украдене щастя», Г. Квітки-Основ'яненка — «Сватання на Гончарівці», тут можна було побачити і оперу С. Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм», і виставу за п'єсою польського письменника Ю. Коженьовського «Верховинці», і водевілі А. Чехова «Ведмідь» та «Освідчення». Водночас з виставами української та російської класичної драматургії театр практикує концерти, в яких неодмінною учасницею була Філомена Лопатинська, згодом відома оперна співачка. На яких же підвалинах будувалося мистецтво театру, які були його ідейно-естетичні засади? Варто знову звернутися до спогадів Т. Демчука, одного з безпосередніх учасників тогочасних театральних подій.