відомих нам пісень — фронтових, солдатських, народних...» Такі стихійні зустрічі з глядачами, зустрічі, коли розуміють одне одного з півслова, коли серце промовляє до серця, виникали не раз, у багатьох селах і колгоспах районів, що їх обслуговував театр. Наближався день від'їзду театру додому, на Україну. Охтирка вже була визволена від фашистських окупантів, там починалося мирне життя: Зворушливі проводи влаштували колективу районні організації. Здавалося, словам щирої подяки, сказаним на адресу театру, не буде кінця. Виступали представники районних партійних та радянських органів, військкомату, колгоспів, бригад, зокрема тракторної бригади Паші Ангеліної, яку колектив неодноразово обслуговував концертами. В характеристиці, що її вручив дирекції театру голова виконкому Теректинської районної Ради депутатів трудящих, є цифри, які свідчать про обсяг роботи театру, здійсненої в одному лише Теректинському районі. 658 вистав показав колектив трудящим районного центру та навколишніх сіл, їх подивилося близько трьохсот тисяч чоловік. В селах було дано 126 концертів, з них 77 безпосередньо в польових станах. Театр став справжнім помічником районних партійних та радянських організацій, улюбленцем місцевих глядачів **. Такі підсумки більш як дворічного перебування колективу на землі братнього Казахстану. Підсумки, якими вимірюється внесок театру у всенародну справу боротьби з фашистськими поневолювачами, у справу перемоги над ненависним ворогом. В січні 1944 року колектив повертається на Україну, до рідної Охтирки. І відразу ж береться за підготовку нового репертуару. Виставами «Навала» Л. Леонова та «Російські люди» К- Симонова відкриває новий сезон на визволеній від ворога українській землі. На цьому, власне, і закінчується перший — охтирський — період життя колективу. Мине ще кілька місяців — і почнеться другий період, цього разу вже далеко від Охтирки, на Тернопільщині.